Яніка Мерило: «Повноцінний електронний уряд в Україні – це не утопія»

«Обласні центри чи звичайні міста стануть повноцінними smart cities за умов чітко поставлених цілей, розроблених планів і стратегії на найближчі 3–5 років», – переконана заступник мера Дніпра, радник мера Львова та Міністра інфраструктури та транспорту Яніка Мерило. Ми поспілкувалися з нею на міжнародному форумі інноваційних технологій InnoTech 2017.

Журналіст – Яніна Воловик (Smile-Expo)

Спікер – Яніка Мерило

Я. В.: Повноцінне впровадження електронного управління в Україні – це утопія чи реальність?

Я. М.: Багато прикладів підтверджують, що це реальність. Але 100% електронний уряд потребує ще чимало часу.

Впродовж останніх двох років ми запустили багато електронних проектів: деякі електронні послуги, БанкІД, систему петицій, бюджети участі, ВД-паспорт з електронним цифровим підписом і ще багато чого. Більше того, ми створили прототипи електронних підрахунків протоколів. Зараз є можливість оплачувати проїзд у трамваях навіть через QR-коди. Чи уявляли ви таке 5 років тому? Повноцінне електронне урядування в Україні – це не утопія, потрібен лише час.

Я. В.: Які базові кроки має здійснити кожне місто для отримання статусу smart city?

Я. М.: Знаєте, це таке собі загальне поняття «smart city». Що перетворює звичайне місто у «смарт»? На мою думку, якщо ми вже маємо відкритий бюджет, певну кількість послуг, постійно впроваджуються функції, як електронний квиток, оплата через смартфони та багато іншого, тоді ми на шляху до smart city. Ті міста, які зараз називають «розумними» (наприклад, у Кореї), йшли до цього десятиліттями.

Обласні центри чи звичайні міста стануть повноцінними smart cities, якщо поставити собі за мету «стати смарт», розробити плани та стратегії на найближчі 3-5 років, виділити хоча б невеликий бюджет.

Я. В.: Молодь швидко адаптується до електронних нововведень. Як пояснити старшому поколінню українців, що електронні системи – це наше майбутнє?

Я. М.: Думаю, це лише наші припущення, що вони не хочуть або не вміють. У нас є приклад Дніпра, де ми запустили електронну чергу в поліклініці – тобто через Інтернет є можливість записатися до лікаря на зручний час.

За 3 місяці 40% пацієнтів цієї поліклініки постійно записуються через Інтернет. Ці 40% налічують і пенсіонерів, і людей молодшого віку, і старших. Якщо існує функція з можливістю вирішення якоїсь проблеми – вона матиме попит. Нам не довелося переконувати людей. Ми просто показали, як цим користуватися. У цій поліклініці 40% персоналу (реєстратори, лікарі) – пенсіонери. Сьогодні саме вони навчають нашу молодь, як запускати нові реєстратури. Наші пенсіонери – це новатори.

Я. В.: На які країни Україні слід орієнтуватися в галузі електронного управління?

Я. М.: Безумовно, Естонія. Це не через те, що я частково звідти. А тому, що там повноцінний електронний уряд. Я не бачила чиновника, напевно, п'ять років. Він мені не потрібен, і я йому не потрібна. Довідки, які є у нас, там взагалі не існують. Чиновники спілкуються між собою, запитують дані один в одного. Наприклад, у мене є все, починаючи з електронного квитка та закінчуючи «електронним здоров'ям». Я можу подивитися історію з 2007 року, коли було зроблено рентгени, аналізи, які електронні рецепти видано та ін. Естонія –яскравий приклад того, як з маленьким бюджетом і правильними цілями можливо швидко досягти певного результату в країні.

Я. В.: Наскільки реально впровадити електронну систему освіти у вищих навчальних закладах України?

Я. М.: Я наразі не бачила жодного результату від Міністерства освіти стосовно електронних напрямків. Через це маю певний скепсис: доки не зроблено – зарано щось говорити. Є університети, які мають намір це запровадити, але мене більше хвилює те, що залежить від міністерства, – це автоматизація та передача оцінок, скажімо. У школах є можливість запровадити електронні щоденники, електронні звіти та багато іншого. Але якщо немає стиковки з державою та базами даних, все буде тільки локально. Я не відчуваю, що в міністерстві дозріли масштабні прогресивні електронні ідеї. Окремі «острівці», звісно, існують і з`являтимуться надалі, але в межах країни потрібен глобальний план.